ЗА ЦИМ ПАРАГРАФОМ ВИ ЗМОЖЕТЕ:

визначати характерні риси Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин; пояснювати, як відбувся перехід від співробітництва до конфронтації в міжнародних відносинах; характеризувати особливості діяльності ооН; з'ясувати сутність та історичне значення міжнародних стандартів із прав людини.

пригадайте

1. Коли відбулися Ялтинська (Кримська) та Потсдамська конференції? 2. Якими були основні рішення Ялтинської та Потсдамської конференцій? 3. Коли і як утворилася організація об'єднаних Націй (ооН)? 4. Якою була основна мета створення ооН?

1 ялтинсько-потсдамська система міжнародних відносин: сутність ТА особливості. Уперше питання післявоєнного врегулювання обговорювалося на вищому рівні на Тегеранській конференції 1943 р. Тоді вже чітко було зрозуміло, що вирішальна роль у визначенні меж післявоєнного світу дедалі більше переходить до СРСР і США. На Ялтинській і Потсдамській конференціях ця тенденція остаточно виявилася. Тобто вже в роки Другої світової війни складалися передумови для виникнення біполярного (двополюсного) світу. Велика Британія поступово відійшла на другий план.

Рішення Ялтинської конференції, викладені в «Декларації про вільну Європу» та в заяві «Єдність в організації миру, як і у веденні війни», сформували основу нової системи міжнародних відносин. Потсдамська конференція доповнила ці рішення й завершила формування нової повоєнної системи міжнародних відносин, яка здобула назву Ялтинсько-Потсдамської.

У межах нової системи міжнародних відносин США та СРСР уперше «поділили» світ на двох і визначили свої сфери впливу в ньому. Вони ліквідували багатополярну структуру міжнародних відносин, що існувала раніше, та утворили біполярну структуру. У ній провідну роль відігравали дві наддержави — США і СРСР, що стали «центрами сили» тогочасної міжнародної системи.

Міжнародні відносини набули конфронтаційного характеру. Постійне протистояння між двома «центрами сили» інколи перетворювалося на гостре протистояння й балансування на межі реальної війни. При цьому небезпеку посилювала наявність ядерної зброї.

Поділ світу на сфери впливу як у Європі, так і в інших регіонах призвів до розчленування країн (Німеччина, Корея, В’єтнам, Китай) і появи військово-політичних блоків, очолюваних США та СРСР.

Ялтинсько-Потсдамська система обумовила появу політи-ко-ідеологічного протистояння між «вільним світом» країн західної демократії, очолюваним США, і «соціалістичним табором», керованим СРСР. Боротьба ідей призводила до взаємної демонізації протилежної сторони, що стало прикметною рисою нової системи міжнародних відносин.

Післявоєнний світ перестав бути переважно євроцентрист-ським, а міжнародна система набувала ознак глобальної, загальносвітової. Це створило умови для розгортання процесів економічної і політичної глобалізації.

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин не мала міцної договірно-правової основи. Більшість домовленостей, що її складали, були усними, проголошеними лише декларативно, або частково заблокованими через суперечності між тими, хто їх висував.

Центральним елементом Ялтинсько-Потсдамської системи стала ООН. Вона відігравала роль основного механізму узгодження зусиль із недопущення війн і конфліктів та створення глобальної системи колективної безпеки. Конфронтація між США і СРСР суттєво зменшувала можливості ООН здійснювати свої завдання. Головною метою ООН за цих умов стало сприяння нормалізації американсько-радянських відносин як основній передумові міжнародної безпеки в післявоєнному світі.

Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин викликала незадоволення в багатьох держав, чия роль у міжнародних відносинах через неї суттєво принижувалася.

Припинення існування Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин пов’язують із розпадом світового «соціалістичного табору» та СРСР як одного із центрів біполярного світу.

Ялтинсько-Потсдамська система, незважаючи на свою суперечливість й існування постійної напруженості між двома «центрами сили», змогла забезпечити послаблення давнього європейського протистояння.

2 ПРИЧИНИ ПЕРЕХОДУ ВІД СПІВРОБІТНИЦТВА ДО КОНФРОНТАЦІЇ. У роки Другої світової війни співробітництво країн Заходу і СРСР мало вимушений характер. Обидві сторони не сприймали одна одну. Коли війна завершилася, зникла потреба для співпраці. Суперечності між ними поглиблювалися. Погляди колишніх союзників на те, яким має бути післявоєнний світ, суттєво відрізнялися.

Двома «центрами сили», на які орієнтувалися інші країни, стали США та СРСР. США вважалися своєрідним гарантом збереження й уособленням західних демократій та їхньої моделі суспільного розвитку. Їхнім основним супротивником був СРСР, у якого тепер з’явилися держави-союзники із «соціалістичного табору». СРСР уособлював іншу модель суспільно-політичного розвитку, яка не сприймала й категорично відкидала цінності західних демократій. Кожен із цих двох полюсів сили був переконаний у правильності шляху розвитку, який він

обстоював, і вважав, що зникнення супротивника з історичної арени відповідає інтересам розвитку людства. Намагання збільшити сферу свого впливу та зменшити вплив іншої сторони породжувало неминуче зіткнення інтересів двох наддержав і загострення конфронтації між ними.

ЗООН — НОВИЙ МЕХАНІЗМ МІЖНАРОДНОГО СПІВРОБІТНИЦТВА. Датою створення Організації Об'єднаних Націй (ООН)

вважається 24 жовтня 1945 р., коли після двомісячного обговорення більшість держав — засновників організації затвердили статут ООН. Її головними цілями визначалися збереження миру та безпеки, захист прав людини, підтримання поваги до міжнародних зобов’язань держав і сприяння розвитку народів світу. У заснуванні ООН узяли участь 51 країна. Крім СРСР, відповідно до досягнутих домовленостей засновниками цієї міжнародної організації були Білорусія та Україна (у 1945— 1991 рр. брала участь у роботі ООН як УРСР).

У структурі ООН існувало шість головних органів — Генеральна Асамблея, Рада Безпеки, Економічна і соціальна рада, Рада з опіки, Міжнародний трибунал та Секретаріат.

Генеральна Асамблея збиралася раз на рік на тримісячну сесію. Кожна держава мала один голос незалежно від своєї величини й міці. Рада Безпеки спочатку складалася з п’яти постійних членів (Велика Британія, Китай, СРСР, США і Франція) та шести непостійних, які обиралися Генеральною Асамблеєю на трирічний термін. Кожен постійний член Ради Безпеки мав право «вето» щодо основних питань. Пізніше непостійних членів Ради Безпеки стало десять. Рада Безпеки несе головну відповідальність за підтримання миру й безпеки, її рішенням мають підкорятися всі члени ООН.

Економічна і соціальна рада розглядала економічні й суспільні проблеми у світі, а Рада з опіки вирішувала справи підпорядкованих ООН 11 несамостійних територій. Міжнародний трибунал із 15 суддів, що обиралися на дев’ятирічний термін,

розглядав міжнародні суперечки й представляв експертизу в ООН. Його рішення вважалися остаточними. Секретаріат, очолюваний Генеральним секретарем, був суто управлінською структурою. Він виконував організаційну діяльність і повідомляв держави ООН про проблеми, що загрожували миру.

Під егідою ООН розгорнули діяльність спеціалізовані установи, що здійснювали роботу з конкретних питань. Найвідо-мішими серед них вважаються Міжнародна організація праці (МОП), Міжнародне агентство з атомної енергії (МАГАТЕ), Організація Об’єднаних Націй з питань освіти, науки і культури (ЮНЕСКО), Організація Об’єднаних Націй з промислового розвитку (ЮНІДО), Дитячий фонд ООН (ЮНІСЕФ), Продовольча та сільськогосподарська організація ООН (ФАО), Всесвітня організація охорони здоров’я (ВООЗ) і Світовий банк. Більшість своєї гуманітарної діяльності ООН здійснює саме через ці установи: наприклад, програми масових щеплень і надання вакцин — через ВООЗ, програми збереження культурних пам’яток — через ЮНЕСКО, програми уникнення голоду й недоїдання — через ФАО тощо.

Штаб-квартирою ООН із 1947 р. стали США, із 1952 р. вона розміщується в спеціально спорудженому комплексі будівель на острові Мангеттен у Нью-Йорку. Зараз до ООН належить 191 держава світу.

День прийняття ООН Загальної декларації прав людини 10 грудня відзначається щорічно як Міжнародний день прав людини. Відповідно до Книги рекордів Гіннеса декларація є «найбільше перекладеним документом» у світі. Цьому є пояснення. декларація мала визначальний вплив на створення більшості національних конституцій, які з'явилися після її прийняття. Вона стала основою для величезної кількості актів і договорів із міжнародного права, національних законів, основою діяльності численних міжнародних, регіональних і національних організацій із захисту прав людини.

4 ФОРМУВАННЯ МІЖНАРОДНИХ СТАНДАРТІВ ІЗ ПРАВ ЛЮДИНИ. Після завершення Другої світової війни, коли світ дізнався про злочини нацистського режиму, у Німеччині поширилося розуміння необхідності визначити невід’ємні права, які мають усі люди, і затвердити їх рішенням ООН. Комісія з прав людини створила з 18 осіб різних національностей і політичних поглядів редакційний комітет, який очолила дружина 32-го президента США Ф. Рузвельта Елеонора Рузвельт від США, відома у світі своєю правозахисною діяльністю. Робота над документом тривала два роки.

10 грудня 1948 р. Генеральна Асамблея ООН прийняла Загальну декларацію прав людини. Цей документ відображав невід’ємні права, якими мають бути запезпечені всі люди.

Загальна декларація прав людини складається із 30 статей, які пізніше стали основою міжнародних договорів, регіональних документів із прав людини, національних конституцій і законів. Декларація разом із прийнятими Генеральною Асамблеєю ООН у 1966 р. Міжнародним пактом про економічні, соціальні й культурні права і Міжнародним пактом про громадянські й політичні права та двома факультативними протоколами складають міжнародний «пакет» з прав людини. Статус міжнародного права ці документи набули у 1976 р. після їх ратифікації достатньою кількістю держав.

висновки

■ Після завершення Другої світової війни у Європі встановилася Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин, у межах якої розгорнулася конфронтація двох «центрів сили».

■ Протистояння між США та СРСР, що розпочалося в післявоєнному світі, було історично обумовленим.

■ Прагнення миру, безпеки і співпраці в післявоєнному світі сприяло появі ооН.

■ Реалії другої світової війни спричинили усвідомлення необхідності визначення міжнародних стандартів невід'ємних прав людини. Загальна декларація прав людини стала першим глобальним вираженням прав, на які всі люди мають невід'ємне право.

ЗАПИТАННЯ ТА ЗАВДАННЯ

1. Що таке Ялтинсько-Потсдамська система міжнародних відносин? 2. Наведіть приклади поділених країн. 3. Чим конфронтація відрізняється від співробітництва? 4. Назвіть п'ять держав — постійних членів Ради Безпеки ооН. 5. де з 1952 р. перебуває штаб-квартира ооН? 6. Коли було прийнято Загальну декларацію прав людини?

7. Назвіть та поясніть характерні риси Ялтинсько-Потсдамської системи міжнародних відносин? 8. Чому відбувся перехід від співробітництва до конфронтації в післявоєнних міжнародних відносинах? 9. Як було організовано діяльність ооН? 10. охарактеризуйте процес формування міжнародних стандартів з прав людини.

11. Складіть розгорнутий план «Формування нової системи міжнародних відносин». 12. Складіть схему структури ооН.

13. Елеонора Рузвельт, оцінюючи значення Загальної декларації прав людини, сказала, що вона «цілком може стати міжнародною Великою хартією вольностей для всіх людей повсюди». Що таке Велика хартія вольностей? Поясніть, як ви розумієте наведений вислів. 14. Упродовж опрацювання розділу виконайте навчальний проект «Реалізація завдань ооН її спеціалізованими організаціями» (на прикладах діяльності однієї організації).

Це матеріал з підручника Всесвітня історія 11 клас Гісем (профільний рівень)